Вічна пам'ять та шана Погорєлку Владиславу Івановичу
ПОГОРЄЛКО ВЛАДИСЛАВ ІВАНОВИЧ
Народився 14 березня 1988 року у місті Маріуполь. У 1996 році родина переїхала до Лубен, тож дитинство і юність минули у місті, яке для Владислава стало назавжди рідним і дорогим. Тут він закінчив ЗШ №1 та Лубенську школу мистецтв по класу гітари. Активність, дієвість, гарний організаторський хист проявлялися ще з дитинства: він завжди з відповідальністю ставився до усіх доручених завдань. Спорт займав особливе місце в житті Владислава. Найбільше його захоплювало спортивне орієнтування, яким він займався професійно, демонструючи наполегливість на змаганнях обласного, всеукраїнського, міжнародного рівнів. Неодноразово виборював призові місця і на бігових доріжках у змаганнях з легкої атлетики.
Закінчив Полтавський державний технічний університет імені Ю. Кондратюка за спеціальністю «Міське будівництво та господарство», а от спеціалізацію «Мости і транспортні тунелі» здобув у Київському транспортному університеті. У період навчання у вищих учбових закладах його зацікавив футбол. Тож часто працював футбольним арбітром.
Трудову діяльність розпочав з посади інженера-проектувальника ТОВ «ПБФ «Одеспромстрой» у місті Одеса. За проєктом Владислава Івановича побудований підземний перехід в Одесі. Не відриваючись від основної роботи, пройшов стажування інженера-мостобудівельника ТОВ «Союзтранспроект» у місті Київ.
У лютому 2015 року став до лав ЗСУ. У складі десантно-штурмових військ виконував бойові завдання у зоні проведення АТО.
Повернувшись додому з війни, працював як ФОП у сфері архітектури. Архітектура тисячолітніх Лубен захоплювала Владислава завжди. У нього народжувалися цікаві ідеї щодо створення віртуальних путівників містом, які він хотів реалізувати. Захоплювався старожитностями.
У 2019 році пройшов конкурс і обійняв посаду директора КП «Шляхрембуд». Працював наполегливо та відповідально. Разом з колективом, який очолював, дбав, щоб мешканці громади могли безпечно пересуватися вулицями за будь-якої пори року: під час снігопадів, ожеледиці.
З початком повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України. Мав досвід АТО, чітку патріотичну позицію і нестримне бажання бачити державу звільненою від ворога-агресора.
На рахунку Владислава багато знищеної ворожої техніки. Недарма ж під час АТО він мав позивний «Вогник» і був оголошений ворогом у розшук.
Владислав воював самовіддано. Побратими відгукуються про нього якнайкраще: завжди був готовий підставити плече, підтримати, допомогти. Мав позивний «Шеф» і намагався все тримати під контролем. У 2022 році був поранений, пройшов лікування і став у стрій. Вірив, що настане перемога і разом з дружиною вони виховуватимуть дітей у мирній, вільній Україні.
Усі, хто знав Владислава, пам’ятають його як добру, щиру людину, цікавого співрозмовника, відповідального керівника, гарного сім’янина, надійного товариша, відважного воїна.
За мужність і самовіддану службу був нагороджений відзнаками Президента України «За участь в антитерористичній операції» та «За оборону України», медалями «Ветеран війни – учасник бойових дій», «Учасник бойових дій», а також пам'ятними відзнаками 5-го батальйону спеціального призначення та «Десантно-штурмові війська — завжди перші».
У захисника було багато цікавих ідей і сміливих проєктів, які вони з дружиною планували реалізовувати після закінчення війни. Мріяв про подорожі Україною та Європою на власному авто, з сім’єю, яку любив понад усе. Ворог обірвав усі мрії і сподівання героя, забравши найцінніше – його життя.
Вічна пам’ять та доземний уклін нашому Захиснику. Висловлюємо щирі співчуття мамі, батьку, дружині, дітям, брату, усім рідним та знайомим Владислава.
Прощання з Героєм відбудеться 8 серпня о 12:00 на Володимирському майдані в Лубнах.
8 серпня в місті Лубни оголошено Днем жалоби.