У військовій частині Миргорода застрелився старший лейтенант, залишивши передсмертну записку
Фото - Валерій Гончаров, hromadskeУ ніч на 7 грудня на території військової частини у Миргороді застрелився старший лейтенант 831 бригади тактичної авіації Валерій Гончаров. Йому було 23 роки.
Урочистого прощання з військовослужбовцем у частині не робили, бо самогубець. Проте товариші по службі стали навколішки перед тілом Валерія біля міського моргу, звідки батько та брат забирали його додому в Кривий Ріг. Зазначають, що Валерій був дуже добрий, правильний, інтелігентний...
За фактом загибелі Валерія Гончарова поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 115 Кримінального кодексу України — умисне вбивство. Однак батьки військовослужбовця хочуть подати позов проти командування бригади, яке вони звинувачують у доведенні їхнього сина до самогубства. Підставою для такого рішення сім’ї Гончарових стала передсмертна записка старшого лейтенанта, у якій він говорить про погрози, тиск і приниження з боку свого начальника.
Обставини, що призвели до загибелі старшого лейтенанта, розслідуватиме спеціальна комісія Повітряного командування «Центр». Свої висновки після закінчення розслідування надасть і поліція.
Валерій виріс у сім’ї, де батько, дід і прадід були військовими. Хлопець теж хотів служити в ЗСУ та у 2022 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил.
За словами батька, Сергія Гончарова, Валера добре розумівся на техніці, автомобілях, комп’ютерах, був дуже беручкий до роботи — невдовзі йому надали звання старшого лейтенанта, довірили посади, на які міг розраховувати хіба що капітан і майор.
«Фактично Валерій працював на трьох посадах. Він був інженером автомобільної та електрогазової служби. За розпорядженням командування він мав виконувати ще й обов’язки начальника цієї служби. Його призначили також начальником технічно-експлуатаційної частини. Обсяг роботи був дуже великий, він розрахований на декількох фахівців, а Валера повинен був тягнути все самотужки. Особливо складною ділянкою його роботи було освоєння коштів, які надходили з бюджету і від волонтерів, а також потрібно було брати участь у тендерах на платформі Prozorro. Для цього існує чітко визначена процедура. Але Валеру примушували діяти в режимі “бігом-бігом”, який був несумісний із процедурою. А це ж фінансова дисципліна», — сказав про службу Валерія його товариш.
Інший товариш Валерія по службі, розповів:
«Валера був трудоголік, дуже відповідальний. Будь-яке доручення йому хотілося виконати якнайкраще. Він старався, навіть власні комп’ютери на роботу привіз, працював одночасно на трьох моніторах. А керівництво постійно знецінювало його роботу, постійно принижувало. Валера просив у начальства, щоб його перевели на якусь іншу роботу, щоб йому дали помічників — його ніхто не чув, його просто загризали. На його скарги не звертали уваги».
«Як би я не старався, я б все одно залишився поганим… Ви не цінуєте людей і їх користь», — так Валера зазначив у своїй записці.
У ній жирним виділено питання: «Чому так сталося?». А далі — відповідь: «постійне приниження», «поступово втрачалася надія жити далі».
За словами мами Валерія майже два роки син працював без відпусток і без вихідних. Навіть на своїй орендованій квартирі міг переночувати не часто — служба не пускала.
Мама востаннє розмовляла з сином увечері 6 грудня. Як і багато разів до того, Валерій жалівся матері на втому.
Батько загиблого офіцера, Сергій Гончаров, згадує:
«Я не захотів зустрічатися з підполковником Гарбузом, не захотів його слухати — нехай його вислуховують правоохоронні органи. Я говорив із командиром частини, полковником Мостовим. Він сказав, що син сумлінно виконував свої службові обов’язки. Так, я знаю свого сина: він просто не міг працювати погано. Поки Валера вчився у школі, в університеті, нам постійно дякували за сина. І служив він так само старанно. Я не розумію, як командир бригади міг мені в обличчя сказати, що Валера сам зробив цей вибір — застрелитися. І що ніхто в цьому не винен. Мене ці його слова глибоко образили».
За словами командира бригади, полковника Олександра Мостового, коли йому доповіли про інцидент у частині, він подумав, що це справа рук російської ДРГ. Стверджує - навіть припустити не міг, що старший лейтенант Гончаров може застрелитися. Полковник Мостовий зазначає, що командування цінувало Гончарова: він став старшим лейтенантом, отримав високі посади, його було нагороджено грамотою командування. Планувалося, що наступного року Валерій буде залучений до освоєння літаків F-16.
«Те, що він учинив, — це цілковита несподіванка для мене, як для командира. Гончаров був військовим, а Статут передбачає, що військовий мусить стійко переносити усі труднощі військової служби. Стійко, тим паче — в умовах війни. Якщо військовий не може впоратися зі своїми обов’язками, він повинен доповісти про це своєму безпосередньому командиру. Якщо той не реагує — доповісти вищому начальству. Ніяких скарг чи доповідних до мене від старшого лейтенанта Гончарова не надходило. Я завжди цікавився у нього, які проблеми та запитання він має. Якби він про них сказав, я б належним чином відреагував. Я не бачив, щоб його хтось принижував. А якщо такі факти були — то погано, що ні він, ні його товариші по службі не поставили мене до відома. Я говорив батьку Гончарова і вам скажу: ніяких прав старшого лейтенанта під час служби не було порушено. А от сам він порушив Статут, за яким нижчий за званням не може давати оцінку діяльності старшого за званням», — говорить командир бригади.
Начальник логістики бригади — заступник начальника військової частини підполковник Юрій Гарбуз назвав Валерія Гончарова емоційно врівноваженою людиною і запевнив, що може схарактеризувати його тільки позитивно.
«Я ту його передсмертну записку перечитував декілька разів. Чи в мене душі нема? Чи я теж не маю сина? Для мене самогубство Гончарова — загадка. Я знаю, що через цю записку батьки Гончарова можуть мене звинувачувати. Думаєте, я сам себе не звинувачував? Але що мені тепер робити? Теж застрелитися? Батьки Гончарова не захотіли зі мною зустрітися. Я сам до них поїду і поговорю з ними, подякую їм за сина. Але чому Валерій не звернувся зі своїми проблемами безпосередньо до мене? Жодного разу не приходив і не жалівся, що йому важко. У нас були щоденні наради — і нічого, ніколи. Якщо відверто, я вважаю, що там не було проблеми, через яку стріляються», — говорить підполковник Гарбуз.
За його словами, він готовий відповідати на будь-які запитання комісії, що розслідуватиме цю справу. Він, як і інші військовослужбовці частини, уже написав пояснювальну записку, наразі працює далі та не ховається від відповідальності.
Як розповідають товариші Валерія по службі, напередодні самогубства він поводився, як і зазвичай, розв’язував якісь поточні завдання. А потім вийшов на вулицю, ліг на землю у дворі військової частини та вистрілив собі в голову. Коли приїхала поліція, тіло ще не встигло закоцюбнути.
Паперовий варіант передсмертної записки Гончарова знайшли в його робочому кабінеті, коли збирали особисті речі військового. Набирав він її, скоріше за все, на своєму комп’ютері. Поліція вилучила всі документи й усі комп’ютери старшого лейтенанта, щоб проаналізувати інформацію з них.
Батьки кремували тіло Валерія, урну з прахом зберігають удома, адже самогубців не можна ховати на кладовищі.
За словами батька, Валерій хотів стати викладачем у своєму університеті, навчальний заклад теж був у цьому зацікавлений. Сергій Гончаров, капітан у відставці, був упевнений, що Валера дослужиться до генерала — син був вольовий, цілеспрямований і дуже талановитий. Тепер не стане. Юркові, братові Валери, у військкоматі сказали, що тепер можна розглянути питання його звільнення з армії. Але Юрко відмовився. Хоче служити далі — заради брата.